Як це було: FreeFormFestival 2013

Як це було: FreeFormFestival 2013

Наш кореспондент Микола Груць повернувся з польського фестивалюFree Form Festival та поділився враженнями про виступи хедлайнерів дійства.

Фото: Bartek Bajerski

Woodkid (Йоан Лемуан) – французький виконавець, що заворожив світ своїми режисерськими роботами і продовжив завойовувати прихильність публіки  музикою. Працював з такими відомими виконавцями як Кетті Пері, The Shoes, Ріанна. Саме він зняв геніальні кліпи Born to Die i Blue Jeans для Лани Дель Рей. Володар п’яти «Канських левів» за соціальну рекламу проти СНІДу.

Чим він тільки не займався: ілюстрація, анімація, режисура, шовкографія, скульптура, в’язання, фотографія. Йоан допомагав Люку Бессону при створенні анімаційного фільму «Артур та мінімути» та Софії Копполі при роботі над фільмом «Марія Антуанетта».

Французький бренд Dior Homme, надихнувшись його композицією ״Iron״, створив колекцію під назвою “A Soldier on My Own”.

18 березня 2013 року Woodkid презентував свій перший альбом під назвою The Golden Age, який здобув популярність у чартах Франції, Бельгії, Німеччини, Швеції та США. На створення декількох творів його надихнуло перебування у Сопоті (маленьке морське містечко поблизу Гданська, Польща), адже його коріння походить саме із цих країв. Одразу після релізу дебютної платівки Йоан вирушив у тур Європою та CША. Мені випала нагода відвідати його виступ на FreeFormFestival у Варшаві.

А тепер детальніше про сам виступ:

Концертне звучання творів перевершило всі мої сподівання. Аранжування набагато помпезніше, звучання драйвовіше. Все супроводжується геніальним відеорядом, звичайно тільки чорно-білі тони. Кожен момент виступу продуманий до деталей.

На сцені з одного боку три музиканти з басовими інструментами, навпроти них клавішник та  комп’ютерист. На задньому плані дві масивні барабанні установки.

Після розігріву польської електронної групи FOX залунало Інтро – наростаючий маршовий біт з незмінним логотипом Йоана, двох перехрещених ключів (які відмикають рай та пекло, також зображені на прапорі Ватикану). Воно переповнює повітря наближенням шторму, протистоянням, війною. Далі Baltimore’s Fireflies – із EP співака, випущеного два роки тому. Епічна Falling і наповнена тугою балада Where I Live.

Підчас The Golden Age мене переповнило відчуття участі у грандіозному епічному фільмі. Немов стою в полі серед тисячі інших добровольців і ми от-от ринемо в бій проти ворога.

Наступними звучали Ghost Lights і сингл  I love you, який зал виконав хором, він був немов прощання із коханими перед майбутнім протистоянням… «In thewaves I‘ve lost every trace of you. Where are you?»

Від пісні до пісні масове напруження зростало, а на Iron почалася справжня битва, публіка просто шаленіла, напевно, в залі не залишилося жодного байдужого глядача у цей момент.

«The sound of iron shocks is stuck in my head,

 The thunder of the drums dictates

 The rhythm of the falls, the number of dead’s

 The rising of the horns, ahead»

Концертна версія Iron насправді є чудовим хітом, який, напевно, зможе піднімати стадіони у майбутньому. Неочікувано для мене The Great Escape виявився не менш драйвовим. Він створив відчуття омріяної перемоги, якої ми так прагли протягом усього концерту.

Апогеєм виступу стала extended версія Run Boy Run. Яка немов промовляла, що це лише перша перемога, та попереду ще багато випробувань.

«Tomorrow is another day

And you won’t have to hide away

You’ll be a man, boy!

But for now it’s time to run, it’s time to run!»

Run Boy Run зіграла роль класичної голівудської фрази: «Тo be continued…»

Також хочу звернути увагу на композицію Conquest Of Spaces, яка пробирає до мурах по тілу під час живого виконання.

А за цим епічним пафосом стояв невисокий 30-річний «хлопчик» Йоан Лемуан, неймовірно милий і сором’язливий на сцені з надзвичайно промовистими жестами і неймовірно виразними очима. Woodkid явно не очікував настільки теплого прийому, зал підхоплював кожну його пісню і вибухав тривалими оплесками!

Виступ Woodkidа був одним із кращих (а може і найкращий) на фестивалі.

Фото: Marcin Bąkiewicz/WP

Після нього на сцену вийшла ексцентрична Azealia Banks, володарка титулу «Нової Ікони Стилю» від Billboard Awards. Azealia була хедлайнером вечора, але крім незначної групки фанатів вона нікого не вразила. Виконала свою програму за 45 хвилин (із запланованих 60), навіть не попрощавшись із публікою, зникла за лаштунками. Але не можу не зазначити високий професіоналізм цієї афроамериканки із Нью-Йорка, адже живе виконання її композицій не поступається студійним версіям. А хіт 212 заслужено посідає другу сходинку кращих пісень 2011 року за версією The Guardian.